Роки, мов гості, -
Приходять і відходять,
Не залишаються назовсім.
Весь у дрімоті
Чорніє суму обшар,
Що розлягається глибоко.
Гризе неспокій...
Так гірко, одиноко
В цій вічній суєті жорстокій,
Де часу досить,
Щоб в сутінках, у злості
Людські розмелювати коcті.
Та все намарно -
Життя не зупинити
І сутність світу не змінити.
Безмежний простір...
Ми на землі цій гості.
- А де наш дім?
Як все оце не просто...