Скільки того солодкого відчаю,
Загублених стежок між нами?
Часу прожитого не злічено...
І досі від тебе без тями.
Скільки тієї солодкої муки
В серці моєму без краю!
Як ніжно тіла торкалися руки,
Я до сих пір пам'ятаю.
Час не лікує, а бавиться мною,
Дихає спогадами у життя.
Все, що лишається за спиною,
На жаль, не чекає на вороття!
Колір спокуси руйнує пам'ять,
Знову на мене чекає безсоння.
Так солодко було востаннє
Твої уста цілувати спросоння!
Скільки тієї солодкої втіхи?!
Грамів зі сто в келиху днів.
Встигнуть зав'янути сонячні квіти,
Які дарувати ти вмів...