В моїй душі твої лунають кроки,
Пружні i рвійні в молодих вітрах.
Моя утрачена веселко кароока,
Вернувся я до тебе знову в снах!
Ні, не у снах, я зримо образ бачу, -
У поцілунку злилися вуста.
Як ніжно я тебе в той час кохав, та плачу,
Що доля марно краяла літа.
Вони спливають бистрою рікою
І взяти їх не можна про запас.
Та все ж таки, кохана, спробуймо з тобою
Вернути юність, зупинити час!