Людська душа, мабуть, прихисток неземного.
Тут вищим цензором гніздиться горде Я.
Крізь душу проляга до вічності дорога
Тонкою павутиною мого життя...
Який тут вищий смисл і де буття початки,
Чого ж це я прийшов на грішну землю цю?
Мовчить, мовчить душа у темряві загадки,
У володінні лип, у царстві чебрецю...
Під куполом небес мій сумнів птахом б'ється,
Та добру вість несе, і я встаю з колін:
Нетлінною душа навіки зостається
Та ще любові ніжний і гріховний дзвін!