На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Крики їх, стражданні і зболілі,
Схожі на ридання голосні.
Сумно в них тріпочуть сиві крила,
Погляди спрямовані туди,
Де чорніють в далині могили –
Символи колишньої біди.
...Чорна хмара простяглася небом,
Взявши Боже світло у полон,
Тінь гуляє полем, лісом, степом,
Простягає тисячі долонь
До всього веселого, живого
І щосили здавлює... Нема
В ній хорошого і доброго нічого,
А в душі у неї - лиш пітьма.
Не втікти від неї, не сховатись-
Всюди знайде, де б ти не ходив.
Не діждеш від неї ти пощади,
Як би жалісно і слізно не просив.
Б’ють у дзвони. Голос їхній лине
Вісткою смертельною біди.
Хто залишиться живим, а хто загине –
Все у помаху Всевишнього руки.
Проплила мара понад землею,
Покривавила наш вишитий рушник.
У один злилися через неї
Чорний і червоний кольори.
Не зламати нас нікому і ніколи,
З попелу відроджувались ми,
До останньої краплини крові
Ми боролися. І буде так завжди.
Пройде час, загоїть чорні рани,
Заростуть поламані кістки.
Україна, ніжна і кохана,
Розцвіте, як гілочка верби.