Дзвоник голосно лунав —
Він урок розпочинав.
Мені раптом сумно стало.
Мабуть, це набігла хмара,
Сонечко вона закрила —
Все навколо потемніло,
Ще й сердито грім гуркоче.
Глянув — вчительки ж це очі,
Наче блискавка, палають:
«Миколаю-Миколаю!
Як не соромно тобі —
Одиниці поряд дві!
Ти коли почнеш учитись
І розумним становитись?»
Я не став відповідати,
У вікно став заглядати.
Бачу — хмарку легку, білу
Вітерець несе на крилах.
Хмарці я позаздрив тихо —
На уроці ж я, на лихо!
А вона летить собі —
І ні школи, ні журби!