Знову зрада... Вже і ранок,
А його все ще нема.
Вийду, сяду я на ганок.
Голову так біль пройма...
Що робити із цим болем,
Чим зарадити, і як?
Ой, кричала б на все поле,
Полетіла б, та не птах.
Тисну з розпачу долоні,
Очі тру від своїх сліз.
Я, як пташка у полоні.
Де взять сил тягнути віз?
Хвіртка скрипнула? - Ой, Спасе,
Дай промовчати мені,
Ще б любові із запасом
На всі життєдійні дні!
Я забуду людську ваду,
В Божі здібності вберусь! -
Прикриваю знову зраду,
Пробачаю, як Ісус.
24.01.2013
Натхнення від Олексія Бенкевича:
http://www.stihi.ru/2013/01/03/153.
Картина із Яндекса.