Вже ніколи тебе не побачу,
Збереглася лиш в пам’яті ти,
Як тебе пригадаю, то плачу,
Що не зміг час для тебе знайти.
Не цінуєш все те, що вже маєш,
Бо здається цінніше десь там,
І небесної манни чекаєш,
Не збагнувши підвладність рокам.
Озираючись згодом навколо,
Бачиш поруч одну самоту
І в пустелі співаєш вже соло,
Проклинаючи долю круту.
Та нічого уже я не вдію,
Незворотні учинки та час,
Та забути її не зумію,
Бо приходить у сни кожен раз.
Самота повсякденно катує
За невільну провину мою,
Мо’ розплату для мене готує,
Я ж пощади собі й не молю.
21.07.10.