О мамо! Мамо! Ти ж мене згубила.
З дівчиною коханою розлучила.
Я сам живу а серце ні,
Воно як наче у вісні.
Воно залишилося з нею,
Її приласкає, з нею розмовляє.
А інколи воно кричить!!!
О мамо, як воно болить!
Вона приходить у вісні,
Про кохання нагадує мені.
Така ж гарна але сумна –
Більше не моя вона…
Її інший кохає, обіймає
І до свого серця ніжно пригортає.
Моє серце плаче і болить…
Як мені усе це пережити?
Як її забути й далі жити,
Коли моє серце не мовчить:
«Чому мовчав не розібрався
І свого серця не спитався?».
Моя кохана, ти завжди зі мною
І серце моє залишилося з тобою.
Я мріяв все життя з тобою прожити
І не вірив, що нас зможуть розлучити.
О мамо! Мамо! Що ж ти наробила?
Ти ж моє життя зруйнувала, згубила.
Я тепер живу, як у вісні,
Не миле і життя мені…
Я віддаюсь своїй праці,
Щоб заглушити спогади – біль.
Все життя віддаю я родині
Але серце належить їй.
Моїй коханій, єдиній,
Яку я забути не зміг…
Ти ж наше кохання спалила
А попіл залишила їй…