- Згадайте їх, згадайте у печалі,
коли років байдужих пелена
застить життя безповоротні далі,
а в них героїв юних імена.
- Згадайте їх, загиблих і убитих,
щоб на знаменах нових поколінь,
безхмарним днем і миром оповитих,
безпам'ятства не проступила тінь.
Звичайно, не оплакати всі долі.
Та й, мабуть, сенс не в повенях жалю,
але у вільнім українськім домі
прийшов вже час поставити свічу.
* * *
Смертовій на полях зорепаду
волелюбства достойних синів.
Ніби хтось відчинив чорну браму,
зачинити ж назад не схотів.
Скільки ж їх полягло за Вкраїну
тих хоробрих затятих бійців,
тих, хто сміло постав на руїну
на теренах буремних років?!
Але перші, завжди будуть перші,
наче проліски навесні,
і свободи омріяний вершник
їм насниться у вічному сні.
Суть геройства – не сила могутня,
а відвага промовити „ні”,
коли сила тілесна відсутня,
а навпроти – смертельні вогні.
А навпроти – завзяття вороже,
за спиною – так мало життя.
- Вбережи, порятуй мене, Боже,
із полону кривавого дня...
І приходив Господній рятунок
сном багряним на білім снігу.
Виставляло життя свій рахунок
за наснагу й юнацьку жагу.
Мов калини червоної сльози,
краплі крові на чисте чоло
в поетичних рядках, в словах прози,
у не знятому й досі кіно.
Між мільйонів загублених долей
одна доля не надто й болить.
У могилі тих юних героїв
перша кров за свободу лежить.
* * *
По кривавих слідах
пам'ять лине роками-вітрами.
На Крутянських снігах
замерзають безвусі юнці.
Пересічне життя
залишилося вперше за нами,
а за ними – той бій
і від долі тернові вінці.
Тихо падає сніг,
омиваючи колоті рани.
На пеленах зими
України жертовні сини.
Пересічне життя
залишилося знову за нами,
а за ними – той біль,
нестихаючий біль давнини.
Не пізнаєш себе
за буденними сірими днями
і геройства жага
недосяжна, на щастя, усім.
Пересічне життя
залишилося звично за нами,
а за ними – хрести
і покинутий батьківській дім...
* * *
- Поплач, герою. Сльози – це не слабкість.
Це тихий сум не пройдених доріг.
Це просто біль розстріляних уранці
поранених товаришів твоїх.
Сивіло небо млою сніговію,
не танув сніг, торкаючись лиця.
Він порошив вуста та чорні вії
і холодив прострелені серця.
Крутянський сніг. На ньому мерзне вічність,
що зупинилась в мертвих берегах:
- Прощай, герою, пересічна сірість
тебе вже не здолає в небесах.
- А ти спинися, друже подорожній,
та й озернись на той буремний світ,
де міць орди в ході непереможній
спіткнулась на відвазі юних літ.
* * *
Дорога до свободи не з легких.
Це трудний путь зі скальпами ізгоїв.
Немає там поміж живих святих,
поміж святих бракує там героїв.
Дорога до свободи не з легких.
Мов поле брані встелена кістками
сміливих юних рідних дорогих,
що захлинулись кров'ю та сльозами.
Не чує час їх зоряних ридань.
На відстані руки щезає вічність.
Дорога до свободи смертну дань
збирає у духовну автентичність.
* * *
Услід героям дивляться віки.
На білих простиралах – чорні тіні.
То попелом усипані сніги,
де гинули сміливці не уклінні.
У вічності немає злих часів,
є лиш байдужі та покірні люди.
Заради них під гостроту ножів
і під вогонь ставали робінгуди.
Коли ілюзій рушились мости,
а волелюбству бракувало міцці,
ішли на спротив гибельний вони,
хто в зрілому, хто в молодому віці.
Зриваючи окови та замки,
поправши смертю „золоте” мовчання,
несли вони свої й чужі хрести,
приречені на муки і страждання.
Услід героям дивляться віки...
У пам'яті вселенської відваги
є й України видатні сини
найвищої жертовної наснаги.