Николай Холодный
перевод с украинского \конкурс\
Я к Вам, мама, снова не приехал,
Видно, наши вербы разлюбил.
Пишите, прислал я Вам орехи,
но прислать к ним зубы позабыл...
Не судите то, что забываю,
будто кровь, сок вишен перезрелых,
Двадцать восемь лет я забиваю
золочёный гвоздь в пустое тело.
Говорят Вам, я на острой бритве
для веселья публики стою.
Без меня меня толкают к битве,
кто-то «падает» из-за меня в бою.
К Вам камнями путь-дорога стелена,
«Стой! Запрет!» - на знаках и постах
С двух сторон колючки злого терена
надпись «Счастья!» прячет фальшь в глазах.
Пашет огород сосед помалу –
Уродила щедро лебеда.
А меня чуть море не забрало,
вышиванку понесла вода...
Может, я услышан буду в громе,
Может сделать он меня немым,
в жизни этой, как на ипподроме:
на коне побудешь и под ним.
Хуже отчима, мир горьким оказался,
и ветра сгибали, как лозу.
Вашими глазами я смеялся,
окунал перо я в их слезу.
А когда случались, вдруг, метели,
с криком совы прятались в дупло -
нашей старой хаты-колыбели,
всюду ощущал её тепло.
Не осталось в памяти той стрехи,
седина белеет, как зима.
Держите в своих руках орехи,
а зачем – не знаете сама.
8.02.13 г.
Примечание: Ритмические сбои оставлены авторские
Терен – колючий кустарник \звучит на двух языках\
Вишиванка – укр. рубашка \звучит на двух языках\
Стреха - крыша\звучит на двух языках\
Стихи, с которого сделан перевод: ДОРОГА ДО МАТЕРИ Автор Николай Холодный
«Колю, ти мені снився проти неділі. Ти лежав, а на тебе клали квіти кругом, то, кажуть, оживе. Я прокинулась і стала плакати». Із материного листа в Самгородок, 1968 рік
Дорога до матері
Я до Вас ізнову не приїхав.
Мабуть, наші верби розлюбив.
Пишете, прислав я Вам горіхів,
тільки не прислав до них зубів...
Не судіть за те, що забуваю
перестиглих вишень кровотечу.
Двадцять восьме літо забиваю
золотого цвяха в порожнечу.
Кажуть Вам, що я на лезі бритви
для розваги публіки стою.
Хтось мене без мене тягне в битви
і за мене «падає» в бою.
А до Вас дорога камнем стелена.
Заборонні знаки та пости.
Обіруч гадючі очі терена
і фальшиві написи: «Щасти!»
Вам тепер сусід города оре –
і вродила рясно лобода.
А мене ледь не втопило море,
й вишиванку понесла вода...
Може, я озвуся Вам у громі.
Може, мене зробить він німим,
у житті немов на іподромі:
на коні побудеш і під ним.
Світ мені був гірший за вітчима,
і вітри згинали, мов лозу.
Та сміявсь я Вашими очима
і вмочав перо у їх сльозу.
А коли зчинялись хуртовини
і гукали сови у дупло –
нашої старенької хатини
скрізь мене знаходило тепло.
Згадки не лишилося від стріхи:
забіліла бляха, мов зима.
У руках тримаєте горіхи,
а нащо – не знаєте й сама.
1968