Заздрять їй: ото щаслива!
Втішно прожила літа.
Не сказать, щоби вродлива,
Але ж усмішка яка!
Не ходила, а літала.
Не один зір повертав.
(Ніжки, перса, а постава...)
Марно - облизня спіймав.
Лиш чомусь в зіницях смутку
Так ніхто й не розгадав.
Їй, "щасливій", серця муку
Хтось в житті наврокував.
Втім, говорять, що щаслива,
То ж й тримається опріч.
Тиха, зоряна, вразлива,
Наче спрагла літня ніч.