Розсипає вітер теплий подих
Сонячних промінчиків весни,-
Ти послухай, скільки тут мелодій
Радощів кохання і журби...
О, послухай, як несамовито
З гір збігає стрімкий водограй,-
То дарунок сніжної відлиги,-
Березневий ранішній розмай.
Ось струмок, що заблукав у миті,-
Сотні сонців здумав цілувати...
І смарагди пролісків блакитних
Він готовий дзвонами обняти...
Як же стрімко веснонька підходить,-
Забирає серце у полон...
Та такі мелодії виводить,
Наче в ній живе сама Любов...