Вчарувала мене, мов карпатська мольфарка,
Де ж ти силу черпаєш й принаду береш?
І морозить без меж, і водночас так жарко,
Ще й таке щось нестримне озвалося теж.
Увійшла, доторкнувшись, в мої сновидіння,
Тихо вразила серце цілунком терпким.
П’ю отруту до дна і вдихаю прозріння,
Ніби я – вже не я, наче й світ не такий.
Задзюрчала струмками крізь подих пустельний
Невимовно чуттєвим відлунням дзвінким.
Щойно сталося диво, вже й настрій веселий,
Все здається під силу і, навіть, думки.
Про оте потаємне, ось-ось, що впіймаю,
Про омріяну казку з щасливим кінцем.
Про сторінки буття, що, мов вітер, здіймаю
До зорі в небесах з різнобарвним вінцем.
15:37, 23.02.2013 рік.
Зображення: http://www.liveinternet.ru/users/4355626/post197752831/