Блукаю вдень то в луках, то в гаю, Весь день брожу в лесах или в лугах,
Як дерево, вдихаю запах літа, Как дерево, вдыхая запах лета.
На падолі джерельну воду п'ю, И солнце ясное сияет в небесах,
А на межі схиляю колос жита, И травка каждая теплом его согрета.
І так живу, як придолинний цвіт, – И так живу, один под звоны лир
Без розмислу, без дум і неспокою. Без размышления, без дум и непокоя.
Та що по тім? Ніч владною рукою Но что затем? Ночь властною рукою
Мій осяйний переміняє світ. Мой лучезарный изменяет мир.
Тоді іду блукати в інші луки. Тогда иду бродить в иные дали,
Там холодом північної роси Где лунным серебром блестит роса
Торкаються мене невидні руки В обитель снов и неземной печали.
І з темряви, з Великої розлуки Чтобы из Тьмы Великой прозвучали
Звучать давно безмовні голоси. Друзей давно ушедших голоса.
В.Е.Свідзинський, 1939.