Зоряний попіл змішали з вином,
Та не побачили неба скрижалей.
Ніч огортає широким крилом,
Зникне у темряві відблиск Грааля.
Вітер розвіє той пил по Землі,
Та не здригнеться від цього повітря,
Ангели тільки запалять вогні,
Місяця сяяння в ньому не зблідне.
Сивобородий дідусь-астроном
Тихо шурхоче пером на папері,
Та тільки вечір майне за вікном -
Враз вибігає з своєї оселі.
Буде до ранку сидіти в траві,
Формули дивнії перебирати,
Знайде свободу, потоне в імлі.
Я його духу не зможу здогнати.
Вічний філософ, трактує життя
Лиш як піщинку на дні океану.
Тим, хто не хоче піти в небуття
Скаже:"Не вірте чужому обману".
В мороці сумнівів, давніх билин
Не покидає ніколи надія.
Зіткане небо із сотень перлин.
Там його край, де живе його мрія.
Згоден життя своє в дар принести,
Щоб таємниці космічні дізнатись,
Та непорушні небесні пласти.
І неможливо у них розібратись.
Подиху часу підвладні віки.
Все перетруть його рук коліщата.
Та астроном лиш шукає стежки,
Мрійником бути - не так вже й багато.
Сріблом ясниться його сивина,
Очі - сапфіри на фоні пустелі,
Боже, яка ж його в тому вина?
Він не підвівся сьогодні з постелі.
Тільки усмішка торкнулася губ.
В подих останній він вклав свою душу.
Прошепотів :"Вже в дорогу пора.
Космос на мене чекає. Я мушу..."