Зігрій мене, любий, росяно-ранковою ніжністю
В обіймах небачених досі незвідано-мрійних зірок.
Зігрій мене подихом хмар над шовковою прірвою - вічністю,
Теплим грайливим промінчиком, сонячним сяйвом річок.
Поглядом першої квітки на неба блакить - то весняночки,
Співом ранкового жайвора-вітру посеред степів,
Гайвором лісу,такого, ще ледь-ледь зелено-смуглявого,
Першим цвітінням пахучих вишнево-грушевих садів.
Ти приголуб мене шепотом тихим нічного метелика,
І пригорни до широких та сильних дубових дібров.
Вечір навколо духм`яниться лилово-розовим келихом,
Терпким та жгуче-ігристим золото-багряним вином.
Отож здивуй мене поглядом сповненим справжньої вірності,
І приголуб ніжним дотиком дівочо-оспіваних мрій.
Я розгублюся на мить від слізно-щемливої ніжності,
Сяючі очі сховаю за тінню тріпочучих вій…
Ти лиш зігрій мене, любий, коханням безмежним,
зігрій…