В тих роках,коли мріялось більше ніж є,і майбутнє здавалось безхмарним
Коли час рахувався живими моментами,а не числом календарним
Ти питав мене "Будеш зі мною завжди,коли раптом дорослими станем ?"
А тепер твоє слово холодне й тверде,що до дна в океанах дістане.
в тих місцях,де лишились слова голосні,та пусті,наче пляшка від коли
ти казав мені «мила,ну досить брехні,ти ж мене не покинеш ніколи»
І складались у ряд іронічні думки,і ховалось майбутнє за стіни.
Хто ж образив нас двох?І обмануті ким? Що по собі лишаєм руїни.
Десь поділись прекрасності,давні листи потьмяніли у тоннах пилюки
Наші очі старішають швидше від нас,синім інеєм вкрилися руки
Тільки іноді,знаєш,в вухах задзвенить твоє «разом назавжди довіку»
Я б вертала назад двадцять дві ці весни.Та й від цього знаходяться ліки.
Незамінний мій друг,руйнівник моїх снів,мій небажаний гість у прихожій
Як приходиш-не йди,як ідеш-не приходь,бо по-іншому бути не може.
Приходи,поки час,поки всі ці трамваї ще їдуть у бік мого дому.
Я чекаю тебе двадцять третю весну.І її не відступлю нікому.
(Ми забудемо втому ,в нас є препарати
пластинки\риторика\чай
Вибирай.)