Я літня людина.Людина літа,
Я бачила зимові квіти,
Я чула голоса трембіти,
Я вмію жити. Вмію жити.
Я стара людина. Людина стар.
Я бачила і поминки, і бал.
Моєї долі райдужний ліхтар
Гойдається над головами юних пар.
Я пожила і я спожила,
Пила все те, що ви в собі душили:
Гарячу темну кров з кохання жили,
Терпкий отруйний смак наживи.
Несла поранення з собою наче паспорт,
З глибоких війн глибокого життя.
Ну що ж, прийдешнє покоління, здрастуй!
Ти залишайсь, а я уже пішла.
Людина літа, в літах людина,
Я вмію жити, вмію, та вже йду.
І не навчити, Боже, не навчити
Тебе, дитино, щастю і добру.
Я стара людина, людина літа,
Та мої вже побіліли квіти,
Та мої вже позростали діти...
Що ж, учіться жити, просто жити.
А мені пора. Уже пора.