Хоч і непевною ходою,
А часом, й зовсім не туди,
Та все ж, однак, йду за тобою,
Мандрую тереном рутин.
Мов альпініст – лізу на гору,
Долаю виступи круті.
Чекаю вкотре дивну пору,
Коли зійдуться два путі.
Неначе крізь ліси дрімучі,
Все пробираюся, все йду.
А слідом – невідступно мучить
Ота пітьма, що є навкруг.
Горить у серці передвістя,
Що ось знайду свій оберіг.
І сонце зглянеться між листям,
Зупинить цим блуканням лік.
А я іду все за тобою,
Бо вірю в силу почуттів.
Хоч і непевною ходою
Та все ж іду на самоті.
20:20, 19.03.2013 рік.
Зображення: http://www.socialphy.com