Милий метелик мій, чорношкірий,
З крилами наче очі,
Скільки людських долоней хотіло
Долю тобі наврочить.
А ти летів на вогник зрадливий,
Зваблений цвітом свічки...
В полум'і пристрасті мерехтіли
Крепові крильця-стрічки.
І кожна лусочка кольорова,
Шкіри тоненька плівка -
Тріпотіли бентежно навколо,
Догораючим світлом.
Життя метелику, мов пригода,
Зміни та гарування.
Не все те щастя, що має вроду...
Пристрасть - ще не кохання!