Під тисів коцами, в зібранні
Похмурих сов тривкі ряди,
Немов чужинницькі боги,
Червоноoкі. У медитуванні.
В закляклому самовладанні
В обіймах звиклої нудьги
Стенають сонця ланцюги
В пітьми усталене вигнання.
Їх мудрість варто перейняти,
Що страху в світі забагато
Безладних руху й суєти;
Людина ж у п’янкім дурмані
Свій мусить завжди хрест нести
За змін настійливе бажання.
Les Hiboux
Sous les ifs noirs qui les abritent,
Les hiboux se tiennent ranges,
Ainsi que des dieux etrangers,
Dardant leur oeil rouge. Ils meditent.
Sans remuer ils se tiendront
Jusqu’a l’heure melancolique
Ou, poussant le soleil oblique,
Les tenebres s’etabliront.
Leur attitude au sage enseigne
Qu’il faut en ce monde qu’il craigne
Le tumulte et le mouvement ;
L’homme ivre d’une ombre qui passe
Porte toujours le chatiment
D’avoir voulu changer de place.