Колокольня охрипла с утра от дождей затяжных.
Черноброва, печаль лепестки несожженные губит.
За один телефонный звонок день, чернея, потух…
…Он не любит тебя.
Ты же умница.
Слышишь?
Не любит.
Слезы все отошли. Собираешь по нотам слова.
Осень дышит на руки крепленым дыханьем отелей.
И слова по веревке взбираются в мозг- Ты одна...
Он не хочет тебя и холодной твоей постели…
Крылья спину натерли. А в комнате возится мать.
Капли черные грушами виснут, и капают звонко.
Пол-второго пробило, а ты все боишься в кровать...
...Это-осень прошла юной женщины, полу-ребенка...
Ганна Осадко. Маленька Жiнка
І дзвіниця захрипла на рання від пізніх дощів.
Чорнобривна печаль пелюстки недопалені губить.
За один телефонний дзвінок білий день почорнів...
....Він не любить тебе, мудра жінко,
Не любить. Не любить...
Відійшли всі плачі. Ти по нотах збираєш слова.
Осінь дихає в руки міцним перегаром готелів.
І слова, як по вервиці, лізуть у мозок – Сама....
Він не хоче твоєї холодної, жінко, постелі...
Крила спину натерли. В кімнаті вовтузиться мати.
Чорні краплі, як груші схололі, прокрапали дзвінко...
Пів на другу пробило, а ти все боїшся лягати...
...Це іще одна осінь минула, маленька жінко...