Де султан? Де беї, хани?
Біднуватий наш реал.
Присадив мене коханий
На турецький серіал.
І тепер я щонеділі
Дивлюсь серію нову.
Мов під впливом диво зілля,
У Туреччині живу.
Співчуваю Роксолані,
Бо в гадючнику живе.
Чи вони усі там п’яні?
Вбивство кожен день нове.
То ж якби вона, сердешна,
Чемна дівчинка була,
То в одній із серій перших
Богу б душу віддала.
Чи то пак, пардон Аллаху,
Мусульманка, як не як.
Я б померла там від страху,
Не минув би переляк.
А вона усіх здолала:
Ібрагіма, Валіде.
Ворогів хоч і навала,
Всяк до ніг її паде.
Роксолана – мудра жінка,
Знає, що, кому й куди.
От такі ми українки,
Пальця в рот нам не клади.
Кривдити нас? – В жоднім разі!
Зрадити? – Боже боронь!
До чужого ми не ласі,
За своє ж – хоч у вогонь.
А кохати – так кохати,
В рай, чи в пекло – все одно…
Любий! Годі позіхати!
Починається кіно…