Насправді іронії мало
У цім злободеннім сюжеті:
Вона його щиро кохала,
А він сидів в інтернеті.
Вона йому прала сорочки,
Вона готувала котлети
Водила дітей до садочка,
А він сидів в інтернеті.
Вона приносила каву,
Він сердивсь, бувало, не часто:
Мовляв, відриваєш від справи,
Прийшла недоречно й невчасно.
Їй прикро було без образи,
Така ж бо у нього робота,
Тому намагалась щоразу
Нести непомітно турботу.
А діти поволі зростали,
Ішли у життя юначе,
Та він у своїм віртуалі
Нічого того і не бачив.
У місто до них на гастролі
Артисти якісь приїжджали,
Вона ж у буденній неволі
Нічого того і не знала.
Гармонія їхня, одначе,
Для когось сумнівною здасться,
Та хто відповість однозначно,
У чому воно - наше щастя.
Бо що в інтернеті сидіти?
Для когось в тім толку замало,
У нього ж ні жінка, ні діти,
Ні в чому потреби не мали.
... Вже й літо минуло, і осінь,
А що ж там у них? Як все склалось?
Вона його любить і досі,
А він ... ну, та ви здогадались.