Я згадую милу матусю
І день роковий, той, жовтневий...
На фото крізь сльози дивлюся
У погляд її променевий.
Я подих її чую рівний,
Відчула, як серденько б'ється,
Почула і голос чарівний,
Який з неба піснею ллеться...
Шаленої сили заряди
Вона посилала незвично...
В житті її мудрі поради
Залишили слід віковічний.
О, як вона жити хотіла!
Зі смерттю ніяк не мирилась!
Та раптом... завмерло те тіло
І в мармор вже перетворилось.
Завмер на світанку годинник.
Навколо все заворожилось...
Нестерпна печаль для родини
Назавжди у серці лишилась!
Кохана матусе, рідненька!
Як буду без тебе я жити?
До кого звернусь, моя ненько,
Щоб душу свою ізцілити?
Кому розкажу таємниці,
Кому припаду на колінах?
...Тепер вже немає різниці...
Неначе я з'їла полину...
У тебе нова тепер стріха,
Незграбна і дуже незвична.
Спи, мамо, спокійно і тихо
В колисці пуховій і вічній.