Жінка раз прийшла додому,
Та й зловила, мабуть, "гав",
Зранку був Данило вдома,
А тепер кудись пропав.
Раптом чує, хтось гукає:
"Ой, рятуйте, Боже ж мій",
"Мабуть - чоловік", - гадає,
І метнулась, як у бій.
Бачить - чоловік на дворі,
На коліночках стоїть,
Та, немовби його ріжуть,
Із нестями голосить.
"Ти чого кричиш, Данило,
Ну, мерщій, відповідай,
Чого сперся на коліна?
Чоловіче, докладай!"
"Ой, і не кажи, Горпинко,
Що я бачив - просто жах!
Дві летючії тарілки
Приземлилися в кущах.
Як від кума виходили,
Щось потьмарилось в очах,
Тут вони і прилетіли,
Розмовляють на мигах.
Та до себе зазивають,
У сузірья Гончих Псів,
Мов, давно на нас чекають...,
Кум зостався, я - злетів.
Що там бачив, не запитуй,
Боже ж ти мене боронь,
Розповісти можу тільки
Це - коміссії ООН!
А від тебе, моя мила,
Я вже, буцім-то, відвик,
Бож тепер я не Данило,
А - Космічний Представник!"