Ти постукав до мене в віконце,
Коли я ще тебе не чекала.
На дворі вже світилося сонце,
Але я ще так сОлодко спала!
Прокидаючись, раптом відчула,
Як твій погляд за склом розсівався,
Але голосу твого не чула...
Ти моїм дивним сном милувався.
Ти дивився на мене крізь стіну,
Поглинаючи серце і душу,
Але я лише бачила тіні...
Та мій спокій твій образ порушив.
Поміж нами стоїть перешкода.
Ми не в силах її зруйнувати!
Нам не доля, і так мені шкода,
Що не зможеш мене цілувати!
Доторкнутись не зможеш долонів
Моїх рук безнадійно холодних...
Але я - у твоєму полоні,
Як ягнятко, самотнє й голодне.
Ти до мене злітаєш на крилах,
Відчуваючи потяг шалений,
Тільки де мені взяти вітрила,
Щоб злетіти у простір зелений?
Там, де є ТИ і Я, де кохання
Нашим символом святості стане!
Я прокинулась, і з позіханням
Дивний сон мій, як ніжність, розтанув.
2.04.2013
Картинка из интернета