Там де безкраї степи
За горизонтом кінчаються,
Там де зелені гаї
Весною білим звітом вінчаються,
Там де шумлять вітри
Про щиру, первісну долю,
Там куди можна зайти
До кожного гостиннго двору,
Там в запорізьких землях
Широке, з небом як скло
На щедрих, зелених полях
Є дитинства мого село.
Немає там пишних шат,
Лиш щедрість самої природи,
Нема заборон та кованих грат,
Лиш щастя у грудях і довга дорога:
До ставу, до річки, ланів,
Що тягнуть мене магнітом,
До диких пахучих садів
Тайнами й мріями оповитих.
Люблю я небесну синь,
Що в ставок як дитина ниряє,
Де оком куди не кинь –
Не знайдеш у волі краю.
Люблю, як пахне земля
Після дощику милого,
Як хвилями ходять поля
Від вітру сильного.
Люблю сонця вогняний диск
Сідаючий за лісами
Люблю цей чарівний світ
Моєї Басані.