Сумно мені, коли в зиму холодну
Серед шумного, білого дня
Людей проводжає поглядом голодним
Маленьке не зле цуценя.
Ще без болі та смутку, надією ясною
Погляд собачки блищить
Та саме ця надія незгасна
Найбільше мені і болить.
Байдужістю вічною, серцем морозним
Скалічена людська душа:
Якщо навіть зайвим поділитись не в змозі -
Де ж взяти на чужого гроша?
Не треба багато: лагідне слово
Та доброзичливий лад,
У кожного з нас скарбу такого
Вистачить на двадцять собак.
Кістка із супу, хліба окрайчик –
Можна вже день пережити.
Та всіх годувати не зможеш, значить –
Треба цю справу лишити.
Хтось скаже: кинь бідуватись твариною,
Сьогодні дітям немає пуття!
Але якщо хочеш бути Людиною,
Вирощуй в собі співчуття!
Сьогодні у цуцика, а завтра в сусіда
Ти зможеш почути біду
Байдужість до горя чужого, огида –
Найбільший з гріхів у людському роду!