Розв’язки доріг, та думки не дійдуть розв’язки,
В дорогах автівки, в автівках - очі сумні,
Ніч мовчки йде містом, мов озером ряска,
І всі ми разом, та самі собі самі...
Навіщо ти палиш? Що справді від цього легше?
Ніяка отрута не спинить душевний щем,
Не слухай "Мінздрав", "Мінздрав" безсоромно бреше,
І довбані ЗМІ розбивають святині вщент...
Чого ти сумуєш? Хіба я давав тобі привід?
Розходяться люди, немов розвідні мости,
І стільки вар’ятів, і ти серед них, мов привид,
І стільки розлук, що без них вже не можеш ти...
Твої цигарки лоскочуться присмаком м’ятним,
І зорі на небі висять, мов на гілці Іуда,
А знаєш, є люди-наркотик - не можна, а тягне,
І люди, мов цукор, солодкі, але вже нудить...
І знаєш, від цього усього зовсім не смішно,
І знаєш, гризе, мов собака, сумління вперте,
У серці закладена бомба й до вибуху зовсім трішки,
І все що ти хочеш - це тупо лягти і вмерти...
© Паша Броський