"Сльозову ношу в собі криницю
повноводну - гай, не видно дна..."
Адель Станіславська
Я не плачу, бачиш? Ось, не плачу!
То не сльози. Вітер пролетів.
Зачепив.
Та я його пробачу,
а тобі - пробачу й поготів!
Не корися. Сльози - то водиця.
Пролилися трохи, та й нема.
Замикаю воду у криниці
на замок...
Та знову, крадькома,
нишком, сміючись сама із себе,
дістаю, заховане на дні.
Чи то слабкість, чи така потреба,
відмикать криницю в тишині?
Я не плачу, бачиш? Ось, не плачу!
То не сльози. Вітер пролетів.