Тебя забыть? Возможно ль, право?
Душа до краю добрела.
Я колдовской такой отравы
ещё ни разу не пила.
Такой пронзительной печали,
таких мучительнейших мук,
и так кричащего молчанья,
сияния такого вдруг…
А тишь какая звёздной ночью!..
И безысходно так в судьбе…
То не стихов ведь даже строчки -
цветы, что брошены тебе.
Оригинал
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Иллюстрация из Интернета.