Горіло небо, ніжачись в отім промінні,
Останніх відблисків найближчої зорі.
Довкола тихо, тільки спогади незмінні,
Так щемко міряють загубленість морів.
Моїх морів, що пересохши помирали,
Рознісши сіль вітрами, аж за горизонт.
Та щось, одначе, підбирало час удалий,
З дощем творило вкотре передзвін разом.
Поволі місяць виповз із-за тіні хмари,
Своє обійстя обійшов й велично зник.
А я, тобою й небом, безкінечно марив,
Хотів, щоб знову повернулися вони…
Горіло небо, сонний ранок умивали
Напівпрозорі сни й коралів вернісаж.
А серце зігрівав з тобою вечір жвавий,
Жасмину пОвів, начебто любові страж.
22:39, 24.04.2013 рік.
Зображення: http://usiter.com