Є країна - Україна, там такий живе народ,
Що, до віку, гнобить спини на царів, панів,господ...
Панувала в тій країні президентськая сім'я,
Так накралась, що віднині - жебраком став ти та я.
Вже добра нема де діти, але й ще собі гребуть,
І нікому до корита підібратись не дають.
Час, нарешті, їх минає, треба їм звільняти трон,
На майданах вже лунає: "Кучму - геть, за грати, вон!".
А було в нього два сина - один "Ющ", а другий "Янь",
Керувати Україной йшли під гаслом "Дерибань!".
Ледь довели до війни оба ції пацани,
Бо ж за кожним стоїть рать, на країну всім на...чхать.
В папи Кучми пика кисла, ковирнули його з крісла,
Пендель дали під сидницю, він подався за границю.
Але ж там - друг Лазаренко, охоронець Мельниченко,
Теж кричать: "Кучму - долой, хай вертається домой".
Крадькома він повернувся, у щілину десь вопнувся,
Звідтиля, щоб подивитись, як без нього будуть жити.
А життя, воно іде, як бджоліний рій гуде,
Помаранчова бригада дотовклась таки до влади.
Вже Гаранта "любі друзі", як тополі у лісосмузі,
Опліч Президента стали, ціни догори підняли.
Плаче син і плачуть мати, подорожчала квартплата,
Хліб і цукор, і бензин... хай не ходють у магазин.
Тут вам не до смакоти, підтягніть вже животи,
Ось, ускочили б у НАТО - разом були б ви багаті.
Добрі дяді з закордону, нам позичили мільйони,
Їх по банкам розтягали, та народу не віддали.
Економіку підняти - не до вітру вийти з хати,
В пику клятим москалям, даром Крим татарам дам.
Як мені б не заважали депутатські індики,
Всі б ви краще жити стали, щоб - аж луснули боки.
"Віримо, що заважали, - всі вухами заплескали,
І кричали, задарма, - Повертайся вже, Кучма!".