Коли летять із вирію додому
Давно забуті радість і печаль,
Їх пізнаю іздалеку по тому,
Що їм назустріч - дві сльози в очах.
І не тому, що боляче і досі, -
Затупить кігті і найбільший біль -
Уранці видно паморозь в волоссі,
А був колись циганський вітровій.
І я живу так само і там само,
Де кожну ніч приходили пісні...
Але гітара вже завита в саван,
І струни чути тільки уві сні...