Освяти, погорьований світе,
підперезані пам’яттю дні,
де в долонях коханих спочити
довелося нарешті мені,
де всміхнулася доля гостинно,
донедавна нестерпно чужа,
та навчила ділити хлібину
і ховати у піхви ножа…
Освяти давнім щастям дорогу
крізь обруси снігів і туман,
де відчахнуті душі до Бога
повертаються, наче з прочан…