Завжди здавалося мені,
Як написав великий По,
Життя, то просто сон ві сні,
І неважливо, с ким ти й хто.
Ти можеш марити ночами.
Чи сенс життя шукати свій,
Але насправді, всі ті чари,
Лиш коротання сірих днів.
Із них, складається буття,
Те ненависне існування.
І все життя, чужі слова -
Формують наші сподівання.
Вони в ланцюг вкували душу,
Зламавши крила та кістки.
І весь свій вік тепер я мушу:
Лиш споглядати, як листки -
Нечутно, тихо опадають,
Із дерева, "Життям" що зветься.
А люди, ті, що їх збирають:
Вже мертве, кидають до серця.
Листки - то спогади, вони:
Частина кожного із нас.
Дров підкидати можем ми,
Та цей вогонь, давно вже згас...