Пробачте, Мамо, легковажні кроки.
Пробачте в слові гіркоту і сіль.
Минає час. Вже й наші зрілі роки
Вкриває тополина заметіль.
І лиш тепер свідомість повертає
До несерйозних вчинків у житті. –
І біль в очах матусиних зринає,
І совість потопає в каятті.
Матусю мудра, стомлена, привітна,
Пробачте неслухняних розбишак.
Ви наше світло, затишок, повітря,
Родинний корінь, зболена душа.
Пробачте, Мамо, непокірні речі,
Розчулену непослухом сльозу,
Турботи, що звалилися на плечі
І прикрістю посріблену косу.
Пробачте неувагу і зухвалість,
Що часом наставляли колючки.
І Вашу, Мамо, хворобливу старість,
І неміч добродійної руки.
Хай хоч тепер зігріються долоні
У наших (вже досвідчених) серцях.
Хай смуток більше не порошить скроні
Й життя не поспішає до кінця.