Не бачу дня, лиш твої очі.
Легенько вітер шелестить.
Люблю п'янкі купальські ночі,
Відтіль щось манить, мерехтить.
Барвіє спалахом багаття,
Пісні в окрузі розлились.
Всю таїну мого закляття
Не зрозумієш, не молись.
Поплач тихенько свому богу,
Та не ходи за мною в ліс.
Я мавка, напущу тривогу,
Заманю в лози в верболіз.
Погнався, друже, за марою.
Так ось ти, квітонько, яка!
Заплатиш, може, й головою,
Полинь бо зараз не гірка.
Гукай! Шалій, юначе милий!
Лети ж до мене, я зову.
Росою стану, полем, снігом!
Струмком до тебе припливу.
В сосну сховаюся, в березу,
Та далі, далі ж бо біжи!
Я мавка! Я цариця лісу.
Спіймай мене, приворожи.
Схилися в полі під вербою,
Не слухай бідних потерчат.
Коли ж пішов, не стерпів болю -
Нема дороги вже назад.
Сіяє папороті квітка,
І скрикнув :" Боже, я сліпий!"
Майнула шовкова намітка,
Як смоль, волосся було в ній.
Жених мій, любий наречений -
То є рудий осінній ліс.
Тепер же літечко зелене.
Чому б не розпустити кіс?
Купальські ігрища, забави
Так до вподоби всім дівкам.
А інше - то не ваші справи.
Чому ви вірите байкам?
Чому, Олесику, спинився?
Чи чуєш? Я тебе зову.
У тебе серденько, мов криця.
Чи ні...ти ба, не розберу.
Співай пісні красі незваній,
Що манить дивно у туман,
Коханій мавочці лукавій -
Її очиці - океан.
Тебе не знайдуть більш ніколи,
Коли хоч хтось піде шукать.
Купальські чари вечорові -
То майже Божа благодать...