Мелодія лине нестримна,
І дощ тихі “па” вибиває.
Так мрійно, печально і сумно
У час світанковий буває.
Вплітається смуток у коси,
Хтось схлипує тихо і гірко.
В шовкові травневі покоси
День кинув блакитне люстерко.
Заглянув з цікавістю вітер -
Всміхнувся до себе щасливо.
В акації слізоньки витер,
Хитнула лиш станом журливо.
Всміхнулася радо хмарина,
Краплини води розгубила.
Стара, наче світ, яворина
Дівчиськом себе уявила.
В душі враз розквітли надії,
Проснулось бажання любити.
Згадала літа молодії...
І так захотілося жити!..