Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
коли вже несила чекати,
коли я – босоніж до хати
з кишенями, повними зір.
Не руш мене,
руш мене,
руш мене,
руш мене,
руш…
коли умиваємось зрання,
коли я скидаю убрання
зі спраглих сполоханих душ.
Не клич мене,
клич мене,
клич мене,
клич мене,
клич…
коли я, засліплена, бродом
ступаю від роду до роду
і не помічаю облич.
Облиш мене,
лиш мене,
лиш мене,
лиш мене,
лиш…
у маренні зви до скорботи,
прощай до півночі в суботу.
І слухай опівночі тиш.
Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
коли, як дитина на руки,
тягнуся з безодні розлуки,
у ситцевій сукенці з дір.
Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
травень, 2013