Яскравим весняним дарунком
Кульбабка на схилі зростала,
Неначе своїм візерунком
Все сонячне світло зібрала
Корона була золотою
Гарніших за себе не знала.
Пишалась своєю красою,
І думок про тління не мала,
Вмивалась росою світанком,
Звисока на всіх позирала -
Весняного сонця уламком
Себе ця кульбабка вважала.
Та якось, прокинувшись вранці,
Галявину геть не впізнала -
Стоять хуртовини посланці –
Вона ж тут нікого не знала….
В джерельце дивилась без страсті,
Та раптом: «Це я?!», – зажурилась:
Та звідки ж такії напасті,
Та як сивина ця з*явилась??
--Дивись, яка хмарка на ніжці!, -
Гука до татуся дівчисько,-
-Таку вчора бачила в книжці!
І вже підійшла близько-близько….
Дмухнула – летять парашути,
Іх вітром по світу понесло.
«Невже ж не могла обминути?....»
Життя відгоріло… і згасло.