Не знаешь никогда ты, где найдёшь,
И где утратишь - тоже не узнаешь
Жизнь проживёшь - не поле перейдёшь.
И дров на том пути поналомаешь…
.
Он был один, шёл уличный концерт.
Вокруг него прогуливались пары -
Декоративный, в общем, элемент,
Как клавиши на струнах бас-гитары.
.
Они - как пена уличной волны -
Гуляют люди, время коротают.
Печалью, счастьем души их полны?
Но все они в любви к кому-то тают.
Но не к нему. Он где-то далеко.
Он медленно отводит взгляд от сцены
И … и успокоить сердце нелегко -
Судьбы подарки так, порой, бесценны.
.
Луна с прожекторами помогли:
Остановил он взгляд свой на прекрасной,
На самой лучшей девушке Земли -
Как ангел солнечной, со взором ясным.
.
Остатки воли он собрал в кулак,
И мысль всю неуверенность прогнала:
«Конечно, я нашёл Её, вот так! -
Я завершил свой поиск идеала!»
.
Через толпу пробился, как сквозь вал,
Все люди, как с рожденья тут, стояли.
Он издали увидел идеал.
А часто идеалы вы встречали?
.
Он - на прямой. Закрыты все счета -
Он в двадцати шагах от всех мечтаний,
Но вот … как жаль … усилий всех тщета …
Остановился, замер без дыханья.
.
Мир опрокинут - не соединить…
Да, нет сомнений: девушка прекрасна!
С мечтою рядом муж её стоит…
Вся жизнь, выходит, пронеслась напрасно.
.
Как - сердце разлетелось на куски…
За пять шагов к блаженственной юдоли
Он замер неподвижно на пути -
Семья свята, святы супругов роли.
.
Зима. Температура. Ля-минор.
Пуста квартира. И огонь в камине.
Про идеал с душою разговор.
И одиночества в углах маячат тени.
оригинал стихотворения Дмитро Славича:
Ніколи ти не знаєш, де знайдеш
і втратиш де, це також невідомо.
Життя - це несподіванка без меж,
що трощить всі можливі перепони.
.
Він був один, він споглядав концерт,
кругом гуляли по під руки пари,
для нього це декору елемент,
додаток мов до клавіш, бас-гітари.
.
Він їх не бачив, хто вони такі?
Яке відношення вони до нього мають?
Вони такі щасливі чи сумні,
але усі вони когось кохають.
Та не його. Він десь далеко. Він
повільно переводить погляд з сцени
і.....і враз пробив у його серці грім,
і він зірвавсь із місця мов скажений.
.
У світлі місяця й нічних прожекторів
він зупинив свій погляд на прекрасній,
на тій найкращій дівчині Землі,
немов той ангел сонячній і ясній.
.
Й зібравши свою волю у кулак,
сховав усю невпевненість подалі,
"нарешті я зустрів її, це знак,
я завершив свій пошук ідеалів".
.
Крізь натовп пробирався, мов крізь вал,
немов ті люди завжди там стояли,
він вдалині побачив ідеал,
(нечасто ж зустрічаєш ідеали)!
.
Нарешті вже є фінішна пряма,
він кроках в двадцяти від мрій солодких,
але.......нажаль усе було дарма,
він зупинивсь, затримуючи подих.
.
Весь світ упав донизу в одну мить,
вона без сумнівів таки була чудова,
та біля неї чоловік стоїть,
він опинивсь там зовсім випадково.
.
Мов серце розірвало на шматки
і за п’ять кроків до своєї долі
він непорушно став, бо все таки
неможна рушити сім’ї святі паролі.
.
Зима. Температура. Ля-мінор.
Пуста квартира. І вогонь в каміні.
Про ідеал пригадує він знов
й самотності лиш бачить сірі тіні.
Папка 23 - стихотворение 112