Давно наш мир глядит на белый свет,
Да ничего про мир свой мы не знаем -
Ведь были эры счастья, эры бед.
То малое, что есть, не сберегаем.
Летят года со скоростью минут,
Все правды обратив давно в обманы.
Дуэльный кодекс больше уж не чтут,
Ушли совсем любовные романы.
Романсы и сонеты не звучат -
Их звёздный час прошёл и не вернётся.
Кларнеты, как в гробах, в футлярах спят,
И джаз навряд ли миру улыбнётся.
Всё новое - из старых сундуков -
Ослепло там, хромая ковыляет.
Искусства сила в мир приводит вновь
Тень доброты - стара, но вдохновляет.
Пробили час старинные часы -
Эпоха Возрожденья наступает?
Там в чёрно-белой гамме все цветы,
Звучит кларнет - душа вновь оживает.
На клумбе под любимейшим окном
Там исполняет юность серенаду,
Чтоб сердце даме в сладкий сдать полон,
Заняв, как перед штурмом, эспланаду.
И там ваяет чудо красоты
Пигмалион сегодняшнего века.
И оживит, даст путь до высоты -
И влюбится, совсем как в человека.
Придёт великий век тот - Золотой!
Я жду, что лучшей будет участь наша,
И будут рядом в жизни миг любой
Плод вдохновенья, дом и счастья чаша.
оригинал стихотворения Дмитро Славича:
Вже дуже довго наш існує світ,
та ми про це ще не багато знаєм,
не думаєм про ери щастя й бід,
тому і маєм лише те, що маєм.
Роки проходять швидкістю хвилин,
залишивши в минулому страждання,
дуелі зникли з образів картин,
пройшли палкі історії кохання.
Не чути вже романсів і сонет,
у Лету канув їх зірковий час.
В футлярі спить пошарпаний кларнет,
і не лунає мелодійний джаз.
Усе нове - старе, що повернулось,
і не збирається тепер так швидко йти.
Мистецтва силою весь світ перевернули
нові-старі ідеї доброти.
Немов нове відродження лунає,
старий годинник переводить час,
де чорно-білі барви знов буяють,
старий кларнет знову луна для нас.
Ге знову серенаду заспіває
хлопчина під коханої вікном,
і серце в нього палко трепетає,
потрапивши в солодкий цей полон,
де зліпить знов скульптуру дивовижну
Пігмаліон сучасної доби
таку ж чудову, неймовірну, пишну,
і закохається у неї назавжди.
Я сподіваюсь на усе найкраще,
щоб з нами завжди, в кожну мить була
натхнення дочка, завжди повна чаша,
Її Величність - Золота доба!
Папка 23 - стихотворение 102