За обрій сонечко сідає,
Зірки на небі зайнялись.
Весь Кременчук відпочиває,
Всі відлітають в снах кудись…
Роки пробігли – пролетіли,
Осиротіли гнізда птах…
Дівчата й хлопці любі-милі
Роз’їдуться… Назавжди… Жах.
П’ять років… Наче тільки вчора
Зустрілись з вами восени.
І ви, як завжди, неповторна.
Та очі щось у вас сумні.
Пробачте нас: бешкетували –
Ми ж діти були (й досі є),
Не зовсім чемними бували,
Воліли кожен про своє.
Ми пам’ятаєм кожне слово,
Що ви доносили до нас:
Іменник, частка, дієслово…
І день за днем дружнішав клас.
Шевченко, Глібов і Гребінка –
Вони мовляли через вас.
Франко і Леся Українка
Бували поруч повсякчас.
Ви нам були, як рідна мама,
Завжди піклуючись про нас.
Шкільна подобалась програма,
Бо з нею ласка йшла від вас.
Ми назавжди закарбували
У класній пам’яті все те,
Що ви із серця виливали
І нам вливали – то святе!
Ми дуже вдячні вам, шановна,
І наші щирі почуття!
Бо наша радість невимовна –
Ми любим вас на все життя!