Ти чекаєш від мене повісті,
ще одна не згорівша мить,
на чиїй же тепер це совісті?
що душа все одно щемить.
По чиїй же ідеш ти вулиці?
Крок за кроком карбуєш смут,
чи не краще, як птасі-горлиці,
всіх позбутись кайдан і пут?
Я звиваю всі болі вербами
І розвію вітрам печаль.
"Нагадай,хто є хто тепер ми?",-
я читаю в твоїх очах...