смуток спеки

коли дощ дістає гітару
і тоненько бринить на хвилях,
піднімається білим паром
і сріблястим димком над гіллям -

смуток спеки, що так кохала:
палко, гаряче і надмірно...
та лиш листя знає опале,
що між ними безмежна прірва...