я могла б на тебе, за небокраєм в міжчассі, вічно чекати,
вірячи у прикмети, пророцтва та віщі сни.
знаєш, як боляче серцю живому від невимовної втрати
сенсу жити приходом ще однієї весни.
я могла б на тебе чекати довіку, доки сонячне жито
спопеляє виткані мрії у пеклі ночі...
знаєш, не варто плакати за минулим /чорт з ним/ та ворожити...
на майбутнє життя снами ніхто не пророчить.
я могла б на тебе вічно чекати та вічно молитись серцем...
кожна мрія - наче платівка з речитативом.
але час, невблаганно безжальний до всього, у вічі сміється:
ти гляди ж не прогав життя, чекаючи дива.