я бачила ніч, що йшла туди, де берег імлистий,
де під кораловий горизонт занурила сонце заграва,
де місячне світло торкалося пензлями листя,
де дмухало густо-червоним багаття на Йвана Купала.
і так хотілось з нею, під тихе мигтіння зорей,
стрибати в полум'я золотих язичків розпаленого вогню,
розбризкувати у долонях солоне море
і цитувати задумливо в небо-індиго Альбера Камю.
а потім пірнати русально в бірюзяну смальту
та з перлів мушель блідо-рожевих носити на шиї намисто...
та ніч поверталася тінями сивим асфальтом
у моє в липах квітучих, приспане місяцем, вранішнє місто.
і тихо сиділа на підвіконні майже вічність,
під крилами притуливши до теплого серця, спросоння, мене.
я знала, що ця загадкова зворушлива ніжність
з приходом світанку в мереживі сонячнім маревом промайне.
я бачила ніч, що йшла туди, де берег імлистий,
де плутає над небосхилом, в сузір'ях, Великий Чумацький Шлях,
де зорі - наче ростуть з небесного остролисту,
де кожен владен прожити щасливо своє неповторне життя.